Микола Сова

? НА ХВИЛІ ПОЕЗІЇ

Пам яті моїх рідних бабусі Мані та дідуся Мусія з Сакунихи, що пішли з життя у 2005 році з різницею у 6 днів... Спустіла хата край села - Немає вас, обох нема...

Ніхто не стріне, не проводить. Ніхто тихенько не гомонить... Зостались ми тепер самі...          

До кого їхати у вихідні?!..

З ким нам ходити по городу, Кому в бідон носити воду?.. Не чутно нам “ціпу-ціпу'',

Не тре ніхто буряк в хліву... Не буде більше козенят, Курей не треба проганять, На вигоні вже не протяне,

А наш бузок колись зів'яне... В садку полізли бур'яни,

Де ми колись росли малі...

І кожен день все віддаляє Ту мить, що взнали: вас немає... Пройшли ви разом все життя, Разом пішли і в небуття...

Та сум жорстоко серце крає, Бо нам вас так не вистачає!...

Людмила ГАНЗА,

Суми-Сакуниха
  'Голос  Посулля' №79

Микола Сова

САКУН-ГРАД ПІД

НІДЕРЛАНДАМИ

Смішненька назва у села,

Та добре так мені жилось

З тих пір, як вперше привезла

Мене матуся в це село.

Я згадую за кроком крок…

Доріжки плетені, бузок,

Як тепло спати на лежанці,

Як ми ходили на ставок

Після напруженої праці,

Та пустощі мої дитячі:

Квасолю я перебирала,

Гвіздки у землю забивала,

Супи варила  з лободи,

Із кошика підлогу мила,

А взимку щедрувать ходила…

Ту гойдалку, що вже немає,

Оч-Льоньки Вітьку - заміж брав.

'Піду в бабусі попитаю,' -

Сказала й більш не приставав.

Маленькі козенята, вуті,

Кролі, індики та курчата…

Вони не будуть теж забуті -

Тут біологія моя почата.

А згодом ми картоплю рили

І соняхи нещадно били,

Збирали сливи (хоч не їм),

Мели весь двір, бур'ян зривали

Та навіть і плужок тягали.

Тут їла все смачне:

Вутячу кашу, затірку, борщі,

А сакунівські 'круасани'* -

Це майже їжа для душі!

Згадаю -

страшно спать без штори,

Зате я бачу зірочки,

Як їла тонами зелені помідори,

Як мотоцикли гнули кілочки.

Ще пам'ятаю я сільмаг

Та білий хліб із рук бабусі,

І ціле покоління кошенят

Від лагідної кішки Мусі.

Той ліс шовковиці,

що на Правдянський вів,

Слона з дерев, що через вигін,

І мій улюблений жаб'ячий спів

(Найліпші звуки, на мій вибір).

Сусід згадаю раз-позраз:

Завжди привітні Білоуси

Та радіо у Пірчуків,

І трактор Мельників,

Що мусить робити днями,

Хоча б і не хотів.

Домахи кашель, бабу Ганну,

Резервиху та всіх Кущів -

Ці люди всі для мене славні,

Хоч я для них - 'із городів'.

Коли мене питають:

'Звідки ти, дівчино?'

Душею, я б сказала, що з села:

Це й є моя маленька Батьківщина,

Сюди б своїх дітей я привезла.

Душею я в селі відпочиваю,

Тут  радість вся моя і смуток,

Я кожне дерево тут знаю,

І плаче серце, як згадаю,

Що соловей мені співав,

Коли на лавці 'дівувала'…

А хлопця, що так вірно покохав,

Лихая доля відібрала…

Роки минають, слабне вже бабуся,

Дідусь хворіє, багатьох нема,

Та я в житті за себе  не боюся:

Я міцна серцем - їм за це шана!

P.S. Нехай ллє дощик за вікном,

Несумно все ж таки у хаті,

Святкує бо бабуся ювілей.

Дарую їй вірші, на спомини багаті,

Та до землі уклін онуків і дітей!..

Людмила ГАНЗА,

м. Суми

*сакунівські 'круасани' - скоринка хліба, на-

мазана часником та щедро вкрита здором

  Вірш написано на  80-річний

ювілей моєї бабусі Федини Марії

Петрівни з Сакунихи. На преве-

ликий жаль, немає вже ні її, ні

дідуся Мусія Івановича...

Микола Сова

Плетиво

                

Червнева ніч взяла початок в старті.
Година перша. Спить моя сім`я.
Мені не спиться. Я без 'мовних хартій'
складаю вірша мовою киян.

Дніпровські схили, лагідні затони,
розкішне плесо вічного Дніпра ,
того Дніпра, що все 'реве та стогне',
відлунюючи співом у вітрах, - 

цієї ночі плетивом у серце, 
блукає в анатомії моїй,
пролАпс на вході, - і сердечні дверці
замешкалися в вірності сім`ї.

Хто я і звідки? Де мої архіви? 
Річ Посполита? Польща чи Москва?
Я наголошую, що душу тягне в Київ.
А вірш на мові - дихають слова.

Червнева ніч добігла половини,
як і рядки із-під мого пера.
Цієї ночі не шукаю винних,
чому міліють витоки Дніпра.

Червнева ніч взяла початок в старті,
Година перша. Спить моя сім`я.
Я охоронцем, мов козак на варті,
аби дніпровський пагін не зів`яв.
                                       Надя Позняк

   Надя  Позняк-Дорошенко народилася і провела дитинство на хуторі Муховате.  Часто бувала в Сакунисі, так як тут живуть її родичі. 
  Школу закінчила в Липовій  Долині. Потім був педінститут, праця вчителя. Нині на пенсії,  мешкає в  м.Суми.  Пише вірші.

Микола Сова

СПОГАДИ    ДИТИНСТВА

Пахне  вечір  стернею і квітами.
І лягає туман над ставком.
Гоним гуси додому й корови,
А над нами пилюка стовпом.
    Сонце зайшло вже за обрієм.
    Роси спадають на луг.
    Всипане зорями небо.
    Тиша і спокій навкруг.
      ЛІДА   КУЩ

Микола Сова

ЦЕ  БУЛО  ТАК НЕДАВНО,
ЦЕ  БУЛО ТАК ДАВНО..

Проминуло дитинство казкове,
Наче все це  приснилось  ві  сні.
Всі  ці  місця до  болю  знайомі
Знов  збентежили душу  мені.
     Як приємно  сьогодні  вас бачить.

      Можна в  Сербине  з вами сходить
     І  зустрітись з дитинством у лісі.
    І  пшоняної  каші зварить.
Літ сорок вісім минуло.
Після школи  ми вперше зустрілись.
Всі стояли, дивились,  мовчали.
По щоках у нас сльози  котились.
   Багатьох серед нас вже немає.
  Ну, а нам пощастило ще жить.
  І  стискається серце у грудях,
  І щемить, і болить, і мовчить
Хоч у кожного з  нас  своя доля.
Є свій дім чи окрема  квартира
Та у світі завжди найдорожча
Та земля, де нас мати родила.
   Сакуниха, ти рідна колиска.
  У  садах утопаєш  весною.
  Ми твої всі колишнії  діти,
  Пам'ятаєм  тебе  чарівною.
А село наша пісня і казка.
Це і спів  солов'я  у гаю.
Це батьківська  турбота і ласка.
Тут дитинство своє  впізнаю.
   Приїзджайте до рідного краю.
   Де покояться рідні батьки.
   Тут зустрінуть вас добрії люди.
   Привітають завжди земляки.
Наша зустріч іще не остання.
В моїм серці залишила слід.
І скажу вам усім на прощання
Що люблю вас і згадую всіх
    Ліда  Кущ- Терехова.  25.04.2011р.

Микола Сова

   Цей вірш написала моя однокласниця  Ліда Кущ.  Він присвячений нашій вчительці математики О.В.Столяревській.




Добра і мудра, як мати, носиш княгині ім'я,




тебе в селі Сакуниха згадує кожна сім'я.




Вчила мене ти співати, голос ти маєш на спів.




Жаль, що ніколи не верниш роки щасливих тих днів.




Вчила мене ти писати, вірно тримати перо,




Сіяла добре і вічне, сходи зійшли на добро.




Бачу як ти постаріла й в мене скотилась сльоза,




Кожний ти день на роботу йшла чи то дощ , чи гроза.




Скільки тобі пащастило втілити мрій та ідей




Щире спасибі ми кажем, що прожила для людей.




Вдячна тобі за науку, вдячна за твоє буття,




Тому прийми мої щирі, світлі й полкі почуття.